Вітаємо Вас на нашому новому сайті!

08.12.2014 15:56

Вже працює наш новий веб-сайт, де, окрім історії села, Ви зможете знайти огляд новинок (експонатів музея). Ми з радістю триматимемо Вас в курсі нових знахідок та заходів, що відбуваються найближчим часом. Не забувайте відвідувати наш сайт, щоб дізнатися про останні новини,та бажання допомогти,адже наш музей працює на громадських засадах!

Краєзнавчий музей села

Село Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області

Краєзнавчий музей села розташований у центрі села в приміщенні Будинку культури в колишній за Радянської влади «кімнаті щастя». У музеї зібрана колекція старовинного чоловічого і жіночого одягу, вишивок і ряд предметів побуту, що пов’язані з ткацтвом. Всі експонати зібрано односельцями та учнями місцевої школи в рідному селі під керівництвом ради музею. У склад ради музею ввійшли за бажанням ті мешканці села, які чітко розуміли його значення для підростаючого покоління. Це вчителі місцевої школи та місцеві активісти: Степанятов П.С.,Басюк Р.Д.,Дорофей М.С.,Нагірняк І.Є.Пошак Л.М.,Парада В.П.,Басюк Д.В. ,Якубовський І.М.,Чумак Т.В.,Цуркан М.В.,Маленька Н.І. Засновниками музею є Білоусівська сільська рада та Білоусівська ЗОШ. Ініціатори та керівники створення музею є Якубовський Іван Миколайович та Степанятов Пилип Степанович, а директором музею рекомендовано обрати Басюка Дмитра Васильовича.

Основною метою діяльності музею є: поповнення, вивчення, реставрація, збереження і охорона історико-культурних пам’яток і музейних експонатів, комплектування музейних зібрань, документів на різних носіях, як надбання національної,культурної, матеріальної, духовної, а також природної спадщини держави на території села Білоусівка із залученням мешканців, підприємств, закладів, громадських організацій, учнів села до музейної справи та памяткоохоронної роботи.

Музей у своїй діяльності керується « Положенням про краєзнавчий музей»,Законом України «Про музеї та музейну справу»

Головним експонатом музею є ткацький верстат, який у давнину називали – кроснами. Слово « кросна» та назви деталей до них звучать без переводу . але однаково майже в усіх слов’янських мовах, а опис самої назви предмету відсутній майже в усіх великих словниках. Кросна тоді стояли з настанням осені в кожній хаті. Заможні родини мали свої кросна, а бідніші тримали в складчину.

У селі здавна вважалося, що кожна дівчина повинна вміти майстерно виконувати всю ткацьку роботу. Замало було тільки жити в селі, а потрібно було зблизька приглядатися, як живуть і господарюють інші мешканці. А щоб пізнати всі умови, серед яких плекалося, більшало, кращало й підносилося господарське життя, треба було постійно вивчати побут і культуру. А навчалися в місцевого вчителя невелика кількість дітей і за велику платню. А та в декілька разів переважаюча більшість дітей, яка не ходила на навчання, навчалася, опираючись тільки на уважне спостереження за діями великих заможних родин. І своїм спостережливим розумом доходили до пізнання, якими шляхами потрібно йти, щоб створити собі кращі умови життя.

Обов’язком кожної жінки була велика хатня робота , а головне - приготування їжі та обшивання всієї своєї сім’ї.

Кінець ХІХ століття та початок ХХ для села було епохою, коли всі предмети щоденної необхідності виготовляли сім’ї своїми руками, а на ярмарки ходили тільки до великих свят, щоб купити сіль, сірники та гас до лампи.

Навчали дівчаток і хлопчиків домашньої роботи починали з п’яти, шести років. А скільки приходилося дівчаткам вислуховувати образливі слова від своїх мам під час навчання, що ти і «непряха», «неткаха»! І не слід думати, що ткацтво було лише жіночою справою. Зовсім ні. У ті часи цим займались деякі юнаки та чоловіки..

До ткацької роботи приступали восени після закінчення всіх польових робіт і старалися закінчити її до весняних сільськогосподарських робіт. Куделя була нерозлучна з дівчатами та жінками. А осінніми та зимовими вечорами молодь збиралася один в одного на посидінки, влаштовуючи там ігри та танці. Танці розпочиналися лише тоді, як була в кожної дівчини випрядена навита куделя вовни чи клоччя. На посидінки приходили хлопці, які приглядалися до дівчат і знайомилися, а «непряхі» тут не було на що надіятися будь вона першою красунею в селі.

Село Білоусівка завжди вирізнялося з - поміж інших сіл району, своїм вигідним географічним розташуванням. А за кількістю населення належить до найбільших сіл району . Простори села за день не обходити. 38 кілометрів доріг умістилося в одному селі, де проживає майже 2900 жителів. Найпоширеніші прізвища – Злий , Якубовський та Цуркан.

Від першої писемної згадки селу - 563 роки. Мало котре з сіл може похвалитися точною датою заснування. Тому і визначають вік сіл за першими писемними згадками про них. За таким принципом ведуть відлік віку і нашого села. Хоча місцеві історики й досі дискутують про точну дату заснування села доводячи, що вік села набагато поважніший, щороку знаходяться на околиці села чисельні археологічні підтвердження тому. Це залишки трипільської культури ( 3 тисячоліття до н. е ), кам’яні сокири, наконечники списів і стріл, долота та інші вироби з каменю. Тут же неподалік знаходилося городище доби раннього заліза, та рядом поселення черняхівської культури ( 2-6 ст. н.е.). До наших днів зберігся курган – жертовник, висота якого колись сягала до 10 метрів. Всі археологічні знахідки, за висновками вчених археологів, є свідченням того, що тут жили споріднені слов’янські племена.

Документи та деякі перекази свідчать, що в сиву давнину, а саме тоді, коли наші землі входили до складу Молдавського князівства. В 1447 році, Дмитро Білоус отримав у власність жалувану грамоту на великий наділ землі з поселеннями. Дарча грамота охоплювала велику територію нашого теперішнього району, куди входили маленькі поселення такі як Березина, Шепітне, Кутане, Селиське та інші. З тих пір і почався відлік сіл Білоусових. До речі, ці окремі урочища й зараз мають аналогічну назву, а прозвисько Білоус в селі збереглося від древнього роду власника цих сіл. Прізвища, на превеликий жаль, не вічні, чи як часто висловлюються старі люди, живуть віками ті прізвища, які мають благословення від Бога та людей.

Мабуть Боже благословення, і те, що як стверджують перекази старожилів, перший власник феодал Білоус гуманно ставився до людей, робив це, звісно, не з « власної кишені». Молодих вчив, а бідним сиротам та вдовам селянським гуртом допомагав. Чутки про таке ставлення до селян розходилися по всьому князівстві, і в селянській пам'яті це закарбувалася на довгі роки . Завжди при нагоді селяни називали себе Білоусовими з гордістю за власника в якого на ті часи бажали б жити і працювати селяни з інших сіл. З переказів старожилів як вважають місцеві дослідники, пішла назва села Білоусового - Білоусівка.

Місцеві краєзнавці володіють історичними документами, які свідчать про те, що наше село часто продавалося із землями та селянами. Багаті молдавські бояри в наших місцях у ті часи купували і дарували іншим знатним і богатим людям цілі села. Писемні джерела повідомляють, що село Коболчин і Білоусівку було придбано у 1470 році іншим власником за 200 татарських злотих. Відбувався кажучи сучасною мовою і звертаючись до сучасних реалій, перерозподіл власності. Реквізовані землі і майно передавалося лояльним, в зв’язку з чим і часто мінялася назва села… За свідченням одного історичного документа (Фото) -» Перепис населення 1897 року» Секурянська волость, Білоусівка-Власницька, Білоусівка-Казенна. ( Обії села раніше називалися Гелашівкою). Великий магнат Гелашев заснував як стверджують старожили, в селі велику ткацьку майстерню. Там навіть килимарській справі вчили майстрів, а майстерно виткані веретки, вражали на ті часи багатьох за межами села. Кращі вироби Гелашев возив за кордон. Але жителі пам’ятали про добрі вчинки Білоуса із переказів прадідів, і при можливості просили повернути добру назву села, що і було зроблено. А про почуте передають наступним поколінням аби берегли, не забули з чого починалась історія рідного села…

Багато чого можна дізнатись про історію села від старожила Гінгуляка Василя Івановича 1918 року народження. Є про що згадати! На знімку: Василь Гінгуляк. А також від найкращого для старшого покоління білоусівчан вчителя історії Дрогана Григорія Вікторовича 1928 року народження . Григорій Вікторович працюючи в місцевій школі постійно проводив експедиції та екскурсійні походи, а також займався дослідницькою роботою з історії села. На знімку: миттєвості учасників весілля (в центрі) Григорій Дроган

Звичайно є й чимало інших гарних романтичних легенд про назву села. Хай там як, а тепер білоусівчанам, очевидно, слід готуватися до слідуючого дня народження, а свій 563 день народження село відсвяткувало в листопаді цього року.

Деякі краєзнавці визнають наше село в районі як одне з найбагатших щодо історичної спадщини. А 2010 рік для села називають роком відродження музеїв. І це дійсно так, адже завдяки наполегливості голови райдержадміністрації В.В.Козака в нашому селі нещодавно перекрито старовинним покриттям – гонтою ( дранкою) нашу древню дерев’яну козацьку церкву яка є чи найстарішою архітектурною пам’яткою району. Місцеві дослідники не сумніваються в тім, що церква козацька. Тотожні символи свідчать про це. На церкві і дзвіниці збереглася найбільш поширена в ті часи традиційна композиція: хрест і горизонтальний півмісяць ріжками догори під ним. А хрест з півмісяцем прикрашали головну церкву Запорізької Січі. Такі символи були на знаменах козацьких полків, і як стверджують історики, прийшли до козаків із княжої доби. Є цілий ряд і інших тотожних ознак. На знімку: двоярусна, квадратна дерев’яна дзвіниця після відновлення. А також відкрито музей села приуроченого знаменним подіям – 70 - річчя утворення Сокирянського району та Дня села. Краєзнавчий музей розмістився в будинку культури у колишній «кімнаті щастя» І Інфраструктура одна з найвигідніших для музею. Музей організовано і діє на громадських засадах, а експонати збирали, і збираємо всією громадою, і звичайно не обійшлося без допомоги учнів місцевої школи. Збираємо також відомості про багатьох відомих білоусівчан, які воістину є золотим фондом рідного села. Попри фінансову скруту цей заклад культури відкрито в нашому селі тому, що багато проблем довелось не самотужки розв’язувати, а з допомогою співзасновників музею - педколективу школи та особисто директора школи Степанятова П.С., який допоміг частково реконструювати приміщення, виконати ряд інших вартісних робіт. Районний відділ культури постійно допомагав у створені та виготовлені і необхідної документації, надає інші методичні та просто розумні поради. Щоб більш було зрозумілим, можна висловити думку так: створювали музей всім миром.

Багато поважних мешканців села, які відвідали музей, оцінюючи унікальні експонати музею, зважаючи на їх значення для всього нашого суспільства упевнено висловлювалися, що такий музей потрібний нам, нашим дітям і онукам, він обов’язково повинен діяти, а обов’язки про обслуговування музею потрібно ввести в посадову інструкцію зав. Будинку культури села.

У нас щороку День села відзначається у храмове свято вмч. Димитрія Солунського, тож коли ж іще святкувати іменини села, як не у пору закінчення всіх польових робіт!

Прикрашене дбайливими мешканцями і самою природою село відзначало свій день народження негаласливо. Хоч і не ювілейний рік для села, але атмосфера свята заполонила древні вулиці. Святкували від душі.

Розважальній частині передувала спільна молитва за село на яку зібралися бажаючі у Свято-Дмитрівській церкві.

Присутні побачили звіт сільських аматорів сцени, а ті хто прагнув більш інтелектуальних розваг, могли взяти участь у шаховому турнірі, пограти в більярд в Будинку культури. Тож кожен відповідно до свого віку знаходив привід для свята, сумувати не довелось нікому – забав не бракувало.